Після доволі таки буремних подій на попередньому етапі в Мантереї чемпіонат, по суті, вийшов на свою вирішальну стадію. Домінік Хорошавін власного рішення про припинення участі в турнірі міняти не став, проте знайшов собі дуже гідну заміну для команди в особі Артема Хорольського. Саме в парі з чемпіоном України з симрейсингу 2020 року головний «Окунь» провів улітку спринтовий чемпіонат КМАМКу, який команда завершила на другому місці. Повернення Хорольського багато в чому мало подарувати інтригу для самого етапу, хоча чого чого, а з інтригами в Сузуці практично завжди все гаразд. Цей етап став останнім в чемпіонаті, де погода сильно залежала від «рандому», але з одним важливим нюансом – імовірність дощу в Японії була ще вищою, ніж на етапах в Сільверстоуні та Спа.

Перша частина кваліфікації розпочалася під затягнутим хмарами віртуальним небом і одразу було зрозуміло, що ця сесія саме такою буде до завершення. Тож всім учасникам не треба було поспішати аби показати своє найкраще коло. Разом із тим, справедливо буде сказати, що серед інтриг першої сесії були: хто саме завершить її в топ-10, наскільки сильно буде домінувати Єгор Звуздецький і як на його тлі проїде новий напарник по команді.

Почну з відповіді на друге – сильно. Дуже сильно! Єгор не обмежився «просто гарним результатом», який би гарантовано вивів би його до стадії суперпоулу, а послідовно покращував і покращував власний результат. Усі три сектори найшвидше проїхав Настільки, що це сміливо можна назвати приниженням решти учасників, адже в підсумку другий водій цього сегменту кваліфікації програв вінничанину 0,657 секунди! І цим водієм став головний, а по суті єдиний, суперник Звуздецького в чемпіонаті Костянтин Романенко. Напарник Єгора став п’ятим, але у трьох чвертях секунди позаду…

Що ж до боротьби за вихід в другий раунд кваліфікації, то тут інтриги було вдосталь, а сумувати не доводилося ані на мить. Сміливо можна сказати, що цю боротьбу вели Княжицин (Олександр довго не міг зібрати гарне швидке коло, від того й знаходився за межами десятки, проте як тільки зумів, то відразу опинився на проміжному 2-му місці й уже не переймався щодо проходження до наступного сегменту), Пітцик, Артеменко, Ворона, Безуглов, Істомін, Панченко й Абрамов. От тільки місця в суперпоулі залишалися для п’ятьох водіїв з цієї вісімки. Зрештою, кваліфікацію по завершенні першої частини припинили Тимофій, Олексій та Віктор. За бортом суперпоулу залишився і переможець етапу в Спа Юрій Кіт, який завершив кваліфікацію на 14-му місці протоколу. І наостанок ще один важливий момент – Тимофій Істомін, який став 11-м і до суперпоула не потрапив, програв Романенку, що пройшов далі з другим результатом, 0,495 секунди. Це просто зайвий раз підкреслює домінування Звуздецького (і його Ламборґіні) на Сузуці.

На початку суперпоула погода не перестала дивувати – сонце вийшло з-за хмар і натяку на дощ не було ні найменшого. Разом із тим, погодний радар тішив і Звуздецького, адже Єгор бачив, що коли до нього дійде черга, то умови залишатимуться такими ж як і на початку другого сегменту. За таких обставин головна інтрига цієї кваліфікації перейшла в іншу площину – хто займе місце на першому ряді поруч із більш ніж очікуваним поул-сіттером.

Відверто «завалили» свої єдині спроби Ворона, Дзигар й Артеменко, що означало для них старт відповідно з 10-ї, 9-ї та 8-ї позицій в гонці. Набагато цікавішою виявилася боротьба за місця на другому-третьому рядах, яку програв Безуглов (7-й), а виграли Княжицин (3-й) з Пітциком (4-й) у Романенка (5-й) з Половчуком (6-й). Справжньою несподіванкою стало коло у виконанні Артема Хорольського, який до останнього учасника залишався на проміжному поулі, та здолати Звуздецького того вечора було не реально. Вінничанин вдруге поспіль – після Лагуни Секи – здобув поул, а «Окуні» так само вдруге поспіль забрали собі весь перший ряд старту.

Складалося враження, що якщо в гонці не буде дощу, то втримати дует Звуздецький – Хорольський буде неможливо. Принаймні Єгор не приховував планів поборотися не менше, ніж за перемогу в гонці, а от Артем був скромнішим, сказавши, що фініш на подіумі вже буде успішним результатом. Якби ж вони могли бачити майбутнє, то, мабуть, по-іншому оцінювали свої результати кваліфікації та плани на двогодинну гонку…

Сузука. 35 машин на старті. Дощ. Опади, яких не було під час кваліфікації, з’явилися на трасі від самісінького початку гоночної сесії. Причому погодний радар вказував на те, що найближчі півгодини нічого принципово не зміниться, а чимало водіїв обрали для своїх машин «сухі» налаштування, сподіваючись на те, що погода буде схожою на кваліфікаційну.

За таких умов хочете ви цього чи ні, але очікування «м’яса» на початку двогодинної гонки нікуди не подіти. Навіть не намагайтесь. І яким же вийшло здивування коли ані в першому, ані в другому поворотах не сталося жодного завалу. Тільки Руслан Безуглов помилився на виході з другого віражу й зупинився у стіні, втративши занадто багато. Відсутність серйозних інцидентів не можна пояснити відсутністю боротьби за позиції – цього вистачало, як і усвідомлення водіями, що на першому колі вони радше можуть занадто багато програти, ніж виграти все й одразу. Порівнюючи це зі стартом на першому етапі чемпіонату в Монці, різниця впадає в око просто таки разюча.

Лідерство в гонці дуже спокійно та впевнено зберіг Звуздецький, а Хорольський так само без жодних проблем залишився другим. Позаду ж дуету лідерів розгорталися набагато цікавіші події – Княжицин у перших поворотах програв Пітцику боротьбу за третє місце, в «Данлопі» (7-й поворот) помилився Романенко, що коштувало йому відкату на сьому позицію – тобто втрату двох порівняно зі стартом.

Ще на колі прогріву з восьмого місця в боксах опинився Артеменко, машина якого просто відмовилася їхати, відтак надзвичайні пригоди «Хуткаря» в чемпіонаті продовжилися на радість глядачам його стрімів. Відмінним видався старт у водіїв КМАМК – Ворона піднявся на 3 позиції та їхав вже 6-м, не відставав від свого напарника і Панченко – наприкінці першого кола Олексій пройшов Романенка, а на початку другого – Дзигаря, що вивело його на сьому позицію.

Загалом, після першого кола найбільш видовищна боротьба відбувалася в групі Пітцик – Князицин – Половчук – Ворона – Панченко. Олександрові очевидно було дуже некомфортно поміж двох Мерседесів Ballas Team Ukraine, тим паче, що Павло постійно шукав можливість для обгону, але водночас не міг не зважати і на дві Феррарі позаду, які були готові скористатися найменшою помилкою водіїв попереду.

Абсолютно неочікувано на 4-му колі ідилію лідерства «Окунів» перекреслила помилка Єгора Звуздецького, який опинився на траві в зоні безпеки на першому секторі в «змійках», а повернувся на трасу вінничанин лише десятим – такою жорсткою виявилася ціна мінімальної помилки пілотування. Саме помилки, бо невеликий виїзд на траву і призвів до втрати керування та подальшого розвороту.

На той момент здавалося, що від цього гонка тільки виграє, бо гоночний темп вінничанина на цій трасі очікувано був найшвидшим, тож відіграти втрачене на восьмій хвилині двогодинної гонки не мало бути чимось неможливим. Тим паче, що одну позицію Єгор відіграв дуже швидко, після чого опинився позаду Дзигаря, що переслідував Романенка – з цими хлопцями боротьба легкою бути не обіцяла аж ніяк. За таких обставин лідером став Артем Хорольський, який мав 2 секунди переваги над Пітциком та компанією. До речі, Артеменко за перші 15 хвилин вже встиг піднятися на 20-ту позицію – і це був тільки початок!

Боротьба Звуздецького з «Бітлуками» виявилася доволі цікавою, і якоюсь мірою навіть несподіваною, бо Дзигаря він пройшов досить швидко, а от з Романенком розгорнулася справжня дуель кульмінація якої відбулася на 12-му колі – на стартовій прямій вони влаштували штовханину, але зберегли контроль над своїми машинами, та на виході з другого повороту Ламборґіні №992 опинилася попереду. Половчук з Княжицином таки перетворили своє змагання на чудовий подарунок від Миколая для Панченка і Ворони: Павло помилився на гальмуванні перед шпилькою, в’їхав у Макларен Олександра, зупинився, щоб дочекатися аби вінничанин повернувся в гонку, а в цей час повз них хутко проїхали обидві Феррарі. А Хорольський тим часом наростив свій відрив від Пітцика до семи секунд, та й Олег мав майже три секунди переваги над дуетом харків’ян.

Наприкінці першої 30-хвилинки вкрай цікава боротьба точилася між лідерами заліку незалежних водіїв Віктором Абрамовим та Русланом Слащовим. Боротьба, за якою з першого ряду партеру спостерігав Артеменко, який вже був 16-м. За 5 хвилин дощ посилився, а гоночний темп відповідно трохи впав. Та це звісно нікого не мало здивувати – ні посилення дощу, ні, тим паче, падіння темпу.

Не дивувало й збільшення помилок водіями – хтось встиг більше зносити шини й не врахував зміну рівня зчеплення з посиленням опадів, а хтось тільки під час гонки дізнався, що надлишок води може стати неприємним сюрпризом у першому-другому поворотах, сьомому, а також у 130R. Гонка поступово переходила до сценарію, в якому найбільші призи отримають не найшвидші, а найбільш обережні й адаптовані до таких складних умов. І це ж іще перша година не минула…

Лідер гонки на той час точно був одним з тих водіїв, які найкраще опанували машину, трасу та погоду, що вилилося у 16 секунд переваги над Пітциком, який знову зібрав позаду себе чималий гурт: Панченко – Ворона – Половчук – Звуздецький, яких намагався наздогнати Княжицин. Саме в цей час Єгор знову помиляється – цього разу в 130R, що коштує йому втрати кількох секунд та однієї позиції. Ворона ж вирішив, що в цьому щільному трафіку втрачає занадто багато часу та вирішує «підрізати» своїх конкурентів і звертає в бокси на відносно коротку зупинку після якої Андрій повернувся на трасу 13-м.

Три чверті години знадобилося «Хуткарю» на те, щоб заїхати в топ-10! На той момент найбільше вражали гоночний темп та упевненість двох водіїв – Хорольського й Артеменка. Якась незбагненна й абсолютна. До них можна було б додати Пітцика, проте тільки в контексті упевненості, але не темпу, щоправда саме відсутність помилок і дозволяла Олегові спокійно (наскільки це взагалі було можливо) триматися на другій позиції.

Злива посилювалась, у лідерів час від часу виникали проблеми з коловими і в якийсь момент склалося враження, що кільцеві перегони поступово перетворюються на гонку на виживання або якесь demolition derby. Добре, що це було тільки враження й до повноцінного дербі справа так і не дійшла. До кінця першої години Звуздецький таки досяг завдання-мінімуму – вінничанин таки вийшов на друге місце. Одних він обігнав, інші поїхали на перший піт-стоп, а Олег Пітцик, захищаючись в боротьбі з Єгором, отримав штрафний проїзд через піт-лейн.

Відтак, «Окуні» знову стали лідирувати обома машинами, щоправда, перевага Хорольського складала 22,5 секунди. Друга година обіцяла бути не менш цікавою за першу. Тим паче, що погода ненадовго покращилася, але попереду на радарі з’явився справжній дощовий шторм. А ще, Звуздецький їхав швидше за напарника, відіграючи то кілька десятих на колі, а інколи й цілу секунду, хоча тут свою роль відігравав і фактор колових. Саме наздогнавши таку групу і не бажаючи втрачати багато часу через це Хорольський поїхав на свій перший піт-стоп, тимчасово повернувши лідерство напарнику. На тому ж колі свої перші зупинки здійснили і Половчук з Романенком. Артем очікувано повернувся на 2-й позиції, Павло – на 4-й, а Костянтин – на 7-й. Єгор Звуздецький проїхав довгий гоночний відрізок – 35 кіл – після чого також поїхав на піт-стоп, звідки повернувся прямісінько попереду Половчука, менше ніж в секунді, але позаду Ворони. Щоправда тактику харків’янина «Окуні» на той час вже зрозуміли – вони знали, що Андрію доведеться провести відносно довгий другий піт-стоп, крім того ще й набагато раніше, ніж багатьом іншим водіям з першої десятки. Зрештою, саме так і сталося коли за 35 хвилин до картатого прапора Феррарі №402 вдруге звернула в бокси.

Якщо протягом перших півтори години хтось і міг скаржитися на погоду та сильний дощ, то в останні 30 хвилин стіна води поливала віртуальну Сузуку просто немилосердно, а на деяких ділянках калюжі води стали по-справжньому лячними. В цих умовах Хорольський став їхати ще обережніше, а Звуздецький намагався цим скористатися, з’їдаючи своє відставання від напарника швидше, ніж це було раніше. Проте, залишалося два принципових моменти: чи зможе Єгор таки наздогнати Артема і якщо так, то чи будуть «Окуні» використовувати командну тактику?

Перемога Звуздецького ставала б передостанньою цеглиною в його чемпіонській стіні, тріумф Хорольського – напрочуд потрібен був самому киянину з огляду на всі його попередні гонки та проблеми як в цьому чемпіонаті, так і влітку під час спринтів.

В останні пів години героєм другого плану, який кілька разів з’являвся на авансцені, став Юрі Шот. Спочатку його боротьба з Русланом Слащовим у першому повороті завершилася розворотом Макларена киянина, трохи згодом у тому самому місці вже Юрі помилиться, через що сильно змусить нервувати Звуздецького, адже розвернута Феррарі львів’янина опинилася поперек траси саме перед машиною Єгора.

А на завершення пригод Юрі сталася абсолютно драматично-комічна ситуація. На цьому місці я б порадив увімкнути мелодію Бутса Рендольфа, Yakety Sax, адже вона якнайкраще передає все те, що відбулося з червоною машиною №3. Спочатку, на задній прямій між «Ложкою» та 130R в Феррарі на повному ходу ззаду влітає Макларен Романенка – було схоже, що Костянтин хотів скористатися сліп-стрімом, але занадто пізно зрозумів, що Юрі їде дуже повільно. Зрозуміло, що такий сильний удар призвів до серйозних пошкоджень і львів’янину не залишалося нічого іншого, окрім візиту в бокси. Та тільки на такій «убитій» машині в’їзд на піт-лейн ледве не перетворився на комедію з елементами фарсу – у найвужчій частині в’їзду Феррарі розвернуло, відтак після невдалої спроби повернути автомобіль носовою частиною вперед, Юрі продовжив рух на увімкненій задній передачі, а розвернувся вже на значно ширшій ділянці піт-лейну.

Смішно, кумедно, але й небезпечно, бо за 10 хвилин до завершення гонки ще не всі учасники побували в боксах вдруге, тож на короткий період часу в’їзд на піт-лейн був по суті заблокований. По завершенні етапу ця ситуація призвела до серйозної дискусії в дискорді КМАМКу. Що ж до самого Юрі, то вся ця ситуація на трасі занадто дорого йому коштувала, адже до аварії він їхав 12-м і мав ще заїхати на другий обов’язковий піт-стоп, але після всіх своїх пригод на пошкодженій машині завершив гонку тільки 22-м, тобто без набраних очок.

Не певен, що відрізок Звуздецького перед його другим піт-стопом можна назвати відчайдушним, проте те, як він скорочував своє відставання від напарника, було чимось неймовірним: 20 – 15 – 11 – 8 – 4 секунди! Саме з таким інтервалом «Окуні» синхронно поїхали в бокси за 5 хвилин до кінця гонки. От тільки час все одно грав на користь Хорольського, адже після своєї зупинки їм залишилося проїхати лише 2 кола.

Хоча Єгор дуже хотів, щоб цих кіл було три й просив Артема їхати швидко. Річ у тому, що зважаючи на гоночний темп і час, що залишився, варіант поїхати на ще одне коло був цілком можливим. Проте це вже не мало значення, бо в 130R Єгор помилився вдруге за гонку і питання про кількість кіл відпало саме собою. Ба більше, поки вінничанин повертався на трасу повз нього встиг проїхати Половчук, для якого другий етап поспіль завершується вкрай неочікуваним другим місцем!

Настрій призерів кардинально відрізнявся, і це зрозуміло. Звуздецький мав найшвидший гоночний темп (і навіть найшвидше коло в гонці), але занадто багато припустився помилок, втративши навіть друге місце за кількасот метрів до фінішу, відтак Єгора навіть не дуже тішив той факт, що в чемпіонаті він все одно збільшив відрив від Романенка. Половчук як і на попередньому етапі своє здивування «сріблом» етапу не приховував, тим паче, що й він помилок за дві години уникнути не зміг – розворот в Данлопі – Дегнері був епічним, але їх виявилося менше, ніж у багатьох з ким він вів безпосередню боротьбу на трасі. Безперечно, найщасливішим був Хорольський – Артем провів практично бездоганну гонку в таких непростих погодних умовах.

Так, киянин змушений був адаптовуватися до зливи, води на трасі, поганого зчеплення, не завжди уважних колових, та того вечора для нього все пройшло як по маслу. Примітно, що для Хорольського – чемпіона України з симрейсингу 2020 року, ця перемога стала першою в КМАМКу. Неодноразово він був близьким до тріумфу, але щоразу з ним траплялася якась халепа і перемога вислизала. Та не цього разу. Зрозуміло, що для «Окунів» ця заміна виявилася напрочуд вдалою.

Позаду призерів у топ-10 фінішували: Олексій Панченко (для якого це третій поспіль етап з фінішем на 4-му місці), Євген Артеменко, Костянтин Романенко (після цього шанси на титул у киянина хоч і залишаються, але їх відверто небагато), Олег Пітцик, Віктор Абрамов (таким чином донеччанин став найкращим на етапі в заліку незалежних водіїв), Тимофій Істомін і Андрій Ворона. Призерами незалежного заліку крім Абрамова стали Руслан Слащов (13-й на фініші в абсолюті) й Антон Лисенко (19-й на фініші). Якщо для Віктора з Русланом це не перші очки в загальному заліку чемпіонату, то для Антона – це став перший фініш в топ-20!

І як же без звичного відзначення тих «кібер-котлет» чемпіонату, які протягом двогодинної гонки зуміли найкраще відігратися. Просто якийсь неймовірний гіперкамбечисько зумів здійснити Євген Артеменко – «Хуткар» через технічні проблеми замість старту восьмим отримав від симулятора святкову телепортацію в бокси, звідки й змушений був розпочинати своє надзвичайне сходження нагору. Сходження, яке завершилося для черкащанина фінішем на п’ятій позиції.

Таким чином, його прорив склав 30 позицій – феноменально! Слово герою: «Таке відчуття, що мені у цій гонці щось допомагало за всі проблеми, які випадали на попередніх трьох етапах. Загалом, боровся здебільшого з машиною, бо обрав сухий сетап, і на ньому в штормові моменти було дуже лячно. Треба було дуже адаптуватись до багатьох поворотів, які за умов звичайного дощу їдуться в повний газ».

Залишаємо для Вас запис кваліфікації п’ятого етапу.

А також запис передостаннього етапу чемпіонату КМАМК GT3 Endurance.

Останній етап, що відбудеться 19-20 грудня в австралійському Батерсті на знаменитій Горі дасть остаточні відповіді на усі питання. В усіх заліках. Разом із тим, зазначу, що тривалість останнього ендурансу буде не дві години, 160 хвилин, тобто 2 години 40 хвилин, а за подовжену дистанцію учасники отримають більше очок, бо застосовуватиметься коефіцієнт 1,5. Тобто переможець етапу отримає не звичні 30, а 45 очок. Цей фактор може стати вирішальним у боротьбі за позиції в чемпіонаті. Відтак пропускати розв’язку просто не можна!

© В’ячеслав Кобржицький